Закон України Про охорону дитинства (зі змінами ).

З А К О Н У К Р А Ї Н И

Про охорону дитинства

( Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N 30, ст.142 )

( Із змінами, внесеними згідно із Законами
N 3109-III ( 3109-14 ) від 07.03.2002, ВВР, 2002, N 32, ст.232
N 177-IV ( 177-15 ) від 26.09.2002, ВВР, 2002, N 46, ст.347
N 380-IV ( 380-15 ) від 26.12.2002, ВВР, 2003, N 10-11, ст.86
N 1344-IV ( 1344-15 ) від 27.11.2003, ВВР, 2004, N 17-18, ст.250
N 1410-IV ( 1410-15 ) від 03.02.2004, ВВР, 2004, N 19, ст.251
N 2304-IV ( 2304-15 ) від 11.01.2005, ВВР, 2005, N 6, ст.144
N 2353-IV ( 2353-15 ) від 18.01.2005, ВВР, 2005, N 10, ст.191
N 2414-IV ( 2414-15 ) від 03.02.2005, ВВР, 2005, N 11, ст.202
N 2505-IV ( 2505-15 ) від 25.03.2005, ВВР, 2005, N 17, N 18-19,
ст.267 )

Цей Закон визначає охорону дитинства в Україні як
стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення
реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту,
соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади
державної політики у цій сфері.

Розділ I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінів

У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:
дитина - особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно з
законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої
раніше;
дитинство - період розвитку людини до досягнення повноліття;
охорона дитинства - система державних та громадських заходів,
спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного
виховання і розвитку дитини та захисту її прав;
дитина-сирота - дитина, в якої померли чи загинули батьки;
діти, позбавлені батьківського піклування, - діти, які
залишилися без піклування батьків у зв'язку з позбавленням їх
батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення
батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або
недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в
місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час
слідства, розшуком їх органами внутрішніх справ, пов'язаним з
ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх
місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм
виконувати свої батьківські обов'язки, а також підкинуті діти,
діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовились батьки, та
безпритульні діти;
безпритульні діти - діти, які були покинуті батьками, самі
залишили сім'ю або дитячі заклади, де вони виховувались, і не
мають певного місця проживання;
дитина-інвалід - дитина зі стійким розладом функцій
організму, спричиненим захворюванням, травмою або вродженими
вадами розумового чи фізичного розвитку, що зумовлюють обмеження
її нормальної життєдіяльності та необхідність додаткової
соціальної допомоги і захисту;
дитина-біженець - дитина, яка не є громадянином України і
внаслідок обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за
ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства
(підданства), належності до певної соціальної групи або політичних
переконань перебуває за межами країни своєї громадянської
належності та не може користуватися захистом цієї країни або не
бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або,
не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни
свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає
повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; ( Абзац
дев'ятий статті 1 в редакції Закону N 177-IV ( 177-15 ) від
26.09.2002 )
неповна сім'я - сім'я, що складається з матері або батька і
дитини (дітей);
багатодітна сім'я - сім'я, що складається з батьків (або
одного з батьків) і трьох та більше дітей;
прийомна сім'я - сім'я, яка добровільно взяла із закладів для
дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, від
1 до 4 дітей на виховання та спільне проживання;
дитячий будинок сімейного типу - окрема сім'я, яка
створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не
перебуває у шлюбі, які беруть на виховання та спільне проживання
не менш як 5 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського
піклування.

Стаття 2. Законодавство про охорону дитинства та його

завдання
Законодавство про охорону дитинства грунтується на
Конституції України ( 254к/96-ВР ), Конвенції ООН про права
дитини ( 995_021 ), міжнародних договорах, згода на обов'язковість
яких надана Верховною Радою України, і складається з цього Закону,
а також інших нормативно-правових актів, що регулюють суспільні
відносини у цій сфері.
Завданням законодавства про охорону дитинства є розширення
соціально-правових гарантій дітей, забезпечення фізичного,
інтелектуального, культурного розвитку молодого покоління,
створення соціально-економічних і правових інститутів з метою
захисту прав та законних інтересів дитини в Україні.

Стаття 3. Основні принципи охорони дитинства

Всі діти на території України, незалежно від раси, кольору
шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань,
національного, етнічного або соціального походження, майнового
стану, стану здоров'я та народження дітей і їх батьків (чи осіб,
які їх замінюють) або будь-яких інших обставин, мають рівні права
і свободи, визначені цим Законом та іншими нормативно-правовими
актами.
У порядку, встановленому законодавством, держава гарантує
всім дітям рівний доступ до безоплатної юридичної допомоги,
необхідної для забезпечення захисту їх прав.

Стаття 4. Система заходів щодо охорони дитинства

Система заходів щодо охорони дитинства в Україні включає:
визначення основних правових, економічних, організаційних,
культурних та соціальних засад щодо охорони дитинства,
удосконалення законодавства про правовий і соціальний захист
дітей, приведення його у відповідність з міжнародними правовими
нормами у цій сфері;
забезпечення належних умов для охорони здоров'я, навчання,
виховання, фізичного, психічного, соціального, духовного та
інтелектуального розвитку дітей, їх соціально-психологічної
адаптації та активної життєдіяльності, зростання в сімейному
оточенні в атмосфері миру, гідності, взаємоповаги, свободи та
рівності;
проведення державної політики, спрямованої на реалізацію
цільових програм з охорони дитинства, надання дітям пільг, переваг
та соціальних гарантій у процесі виховання, навчання, підготовки
до трудової діяльності, заохочення наукових досліджень з
актуальних проблем дитинства;
встановлення відповідальності юридичних і фізичних осіб
(посадових осіб і громадян) за порушення прав і законних інтересів
дитини, заподіяння їй шкоди.

Стаття 5. Організація охорони дитинства

Основні засади охорони дитинства та державну політику у цій
сфері визначає Верховна Рада України шляхом затвердження
відповідних загальнодержавних програм.
Проведення державної політики щодо охорони дитинства,
розробку і здійснення цільових загальнодержавних програм
соціального захисту та поліпшення становища дітей, координацію
діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади у цій
сфері забезпечує Кабінет Міністрів України. Щорічно Кабінет
Міністрів України звітує Верховній Раді України про стан
демографічної ситуації в Україні, становище дітей та тенденції
його змін у ході впроваджених соціально-економічних перетворень.
Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого
самоврядування відповідно до їх компетенції, визначеної законом,
забезпечують:
проведення державної політики у сфері охорони дитинства,
розроблення і здійснення галузевих та регіональних програм
поліпшення становища дітей, вирішення інших питань у цій сфері;
розвиток мережі навчальних закладів, закладів охорони
здоров'я, соціального захисту, а також позашкільних навчальних
закладів, діяльність яких спрямована на організацію дозвілля,
сімейного типу, прийомній сім'ї незалежно від того, чи проживають
у жилому приміщенні, з якого вибули діти, інші члени сім'ї. Жиле
приміщення, яке зберігається за дітьми, може бути передано в
оренду іншим громадянам на строк до повернення дітей із зазначених
закладів, від опікунів чи піклувальників, з прийомної сім'ї чи
дитячого будинку сімейного типу.
Діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, які
до передачі під опіку чи піклування, влаштування в будинки дитини,
дитячі будинки, школи-інтернати, дитячі будинки сімейного типу,
прийомні сім'ї не мали впорядкованого житла або вселення їх в
приміщення, яке зберігалося за ними, неможливе, забезпечуються
позачергово впорядкованим житлом за останнім місцем проживання в
порядку, встановленому законодавством України.
Держава гарантує матеріальну допомогу на дітей, які
перебувають під опікою чи піклуванням, у дитячих будинках
сімейного типу і прийомних сім'ях у порядку, встановленому
законодавством України.
Дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського
піклування, після досягнення ними 18-річного віку надається
одноразова допомога у розмірах і порядку, визначених Кабінетом
Міністрів України ( 823-2005-п ). ( Дію частини шостої статті 25
зупинено на 2003 рік згідно із Законом N 380-IV ( 380-15 ) від
26.12.2002; дію частини шостої статті 25 зупинено на 2004 рік
згідно із Законом N 1344-IV ( 1344-15 ) від 27.11.2003; в редакції
Закону N 2505-IV ( 2505-15 ) від 25.03.2005 )
( Установити, що у 2004 році положення і норми, передбачені
частиною шостої статті 25 реалізуються в розмірах і порядку,
визначених Кабінетом Міністрів України, в межах видатків,
врахованих у розрахунках до Державного бюджету України та місцевих
бюджетів на 2004 рік згідно із Законом N 1344-IV ( 1344-15 ) від
27.11.2003 )
Держава гарантує працевлаштування дітей-сиріт та дітей,
позбавлених батьківського піклування, після повернення їх з
дитячих закладів, від опікунів чи піклувальників, з дитячих
будинків сімейного типу та прийомних сімей, закінчення навчання в
державних та комунальних навчальних закладах.

Стаття 26. Захист прав дітей-інвалідів та дітей з вадами

розумового або фізичного розвитку
Дискримінація дітей-інвалідів та дітей з вадами розумового
або фізичного розвитку забороняється.
Держава сприяє створенню дітям-інвалідам та дітям з вадами
розумового або фізичного розвитку необхідних умов, рівних з іншими
丕à
а розвитку з
урахуванням індивідуальних здібностей та інтересів