б/н 45099
Завантажити документ
Формат .docx · доступно зареєстрованим користувачам
№ 115 від 14.04.97
м.Київ
Про заходи щодо профілактики та виявлення захворювань на гарячку Ку
Гарячку Ку - зоонозний рикетсиоз з природними вогнищами, широко розповсюджений на території України. Спорадичні захворювання людей на гарячку Ку зареєстровані майже в усіх областях та Автономній Республіці Крим. В ряді областей (Чернівецькій, Івано-Франківській, Закарпатській, Миколаївській, Одеській) в окремі роки спостерігались епідемічні спалахи, пов'язані із зараженням людей від сільськогосподарських тварин.
Природні вогнища карячки Ку виявлено в 10 областях України, причому в Автономній Республіці Крим, Дніпропетровській та Львівській областях вони зберігають свою активність понад 40 років.
Діагностика гарячки Ку у людей проводиться незадовільно через обмежене застосування серологічних методів обстеження хворих, недостатню обізнаність медичних працівників з інфекцією, що спричиняє до зростання кількості затяжних і хронічних форм рикетсіозу.
З метою поліпшення діагностики гарячки Ку у людей, виявлення та вивчення природних вогнищ інфекції і проведення профілактичних ходів НАКАЗУЮ:
1. Затвердити Методічні вказівки з діагностики, лікування та профілактики гарячки Ку, що додаються.
2. Пропонувати Міністру охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, начальникам управлінь охорони здоров'я обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій.
2.1. Розробити та здійснити програму заходів щодо поліпшення профілактики гарячки Ку, виявлення та вивчення природних і природно-господарських вогнищ на 1997-1999 рр., забезпечити контроль за її виконанням разом з управлінням ветеринарної медицини.
2.2. Вжити заходів щодо забезпечення серологічного обстеження на рикетсіозні захворювання всіх осіб з невстановленим діагнозом, у яких гарячковий період триває понад 5 днів, звернувши особливу увагу на діагностику гарячки Ку у хворих, робота яких пов'язана з тваринництвом, переробкою продуктів тваринництва, а також з епідемічних вогнищ гарячки Ку.
2.3. Організувати та провести семінари медичних працівників з питань епідеміології, клінічної, лабораторної діагностики і лікування хворих на гарячку Ку та інші рикетсіози.
2.4. Надсилати до Українського центру по рикетсіозах (Львівській НДІ епідеміології та гігієни) сироватки крові хворих на гарячку Ку для диференціації гострих та хронічних форм захворювання.
3. Головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, на водному, залізничному, повітряному транспорті:
3.1. Своєчасно надсилати Міністерству охорони здоров'я України оперативні повідомлення про виявлені випадки захворювання людей на гарячку Ку.
3.2. Здійснювати планові епізоотологічні обстеження територій та тваринницьких господарств з метою виявлення і вивчення природних та природно-господарських вогнищ гарячки Ку, розробки та реалізації відповідних оздоровчих заходів разом з предаставниками ветеринарної служби.
3.3. Включати в епідеміологічні та епізоотологічні прогнози по зоонозних інфекціях результати проведеної роботи з епіднагляду за гарячкою Ку та з виявлення природних вогнищ цієї інфекції.
4. Львівському НДІ епідеміології та гігієни (Безкопильний І.Н. ) разом з Українським центром держсанепіднагляду, Одеською та Кримською протичумними станціями надавати методичну і практичну допомогу в організації і преведенні заходів щодо профілактики захворювань на гарячку Ку, виявлення і вивчення природних і природно-господарських вогнищ, діагностики хронічних форм інфекції.
5. Українському центру держсанепіднагляду МОЗ України (Шестаков В.І.) проводити щорічний аналіз захворюваності не гарячку Ку, результати аналізу та рекомендації надсилати в області.
6. Контроль за виконанням цього наказу покласти на начальника Головного санепідуправління Бережнова С.П., начальника Головного управління лікпромдопомоги Лободу Т.В.
наказом МОЗ України
від 14.04.97 № 115
з діагностики, лікування та профілактики гарячки Ку
Гарячка Ку вважається найпоширенішим зоонозним рикетсіозом як у цілому світі, так і в Україні. За даними лабораторних досліджень, антитіла до збудника гарячки Ку визначаються в середньому у 11.9 % обстеженого населення України. Спорадичні захворювання людей зареєстровані майже у всіх адміністративних областях, а в Чернівецькій, Івано-Франківській, Закарпатській, Миколаївській та Одеській областях мали місце спалахи цього рикетсіозу. Інтенсивний показник захворюваності людей гарячкою Ку в Україні в різні роки становив від 0.03 до 2.35 на 100 тисяч населення.Однак величина його не відображає істинної захворюваності людей, оскільки через поліморфність клінічних проявів та обмежень лабораторної діагностики гарячка Ку проходить часто під іншими діагнозами.
1. Клініко-епідеміологічні прояви гарячки Ку.
Клінічно розрізнюють грипоподібну, тифоподібну, псевдобруцельозну, бронхопневмонічну, нервову, менінгоенцефалітичну та інші форми гарячки Ку. У зв'язку з різноманітністю клінічних форм пропонується поділяти гарячку Ку по клінічному перебігу на гостру (тривалістю 2-3 тижні ), підгостру (тривалістю до 1 місяця ), хронічну (тривалістю до 1 року і більше ) та стерту форми. В останній час значна увага надається вивченню безсимптомної інфекції гарячки Ку, яка виявляється лише при серологічному дослідженні. За даними епідеміологічних спостережень, на одне клінічно виражене захворювання може припадати до 100 безсимптомних форм.
При гарячці Ку можуть бути ураженими різні органи та системи організму людини. У 65-70 % хворих спостерігаються трахеїти, бронхіти, трахеобронхіти, а при масивному інгаляційному зараженні у 70-90 % хворих уражаються легені. Поряд з типовими легеневими проявами у хворих гарячкою Ку можуть спостерігатися множинні вогнищеві ураження легень, пневмонії з псевдопухлиною, плеврит.
Ондим з найбільш постійних проявів хвороби є ураження печінки, що спостерігається вже з 3-4-го дня хвороби в 65-68 % хворих. Однак патологічні зміни в печінці можна знайти лише за допомогою біохімічних тестів та пункційної біопсії. При цьому диференціально-діагностичною ознакою є розсіяні грануломатозні вузлики в паренхімі печінки з наявністю фіброзного матеріалу. У зв'язку з цим рекомендується осбтежувати на гарячку Ку хворих з порушенням функції печінки, коли відсутні докази вірусної етіології.
При гарячці Ку часто спостерігається і спленомегалія, яка зникає переважно на 5-7 день реконвалесценції. Іноді при затяжному, хронічному перебігу гарячки Ку гепатоспленомегалія не зникає тривалий час, навіть при нормальній температурі тіла.
Приблизно у 3-10 % хворих гарячкою Ку через 4-15 днів після основної хвилі хвороби виникають рецедиви, які мають в основному таку ж саму клінічну картину, як і первинне захворювання.
Особливої уваги заслуговує те, що збудник гарячки Ку - коксієли Бернета можуть тривалий час перебувати в організмі людини. Виключаючи хронічну форму хвороби з її дуже небезпечними ускладненнями. Цьому сприяє виникнення вторинного імунодефіциту у частини хворих і формування циркулюючих імунних комплексів.
В сучасних умовах гарячка Ку характеризується легшим перебігом, однак супроводжується частішим та вираженішим ураженням серця, печінки та органів сечовиділення. Небезпеку становить коксієльозний ендокардит, який у більшості випадків при відсутності специфічного лікування закінчується летально. Серед загального числа ендокардитів коксієльозний ендокардит складає в середньому 1-3 %, а серед хворих гарячкою Ку ураження ендокарду спостерігаються в 11 %. У патологічний процес втягуються клапани серця, переважно аортальні, і найчастіше після попереднього ревматичного ушкодження ендокарду. Взагалі при гарячці Ку можуть зустрічатись різноманітні серцево-судинні захворювання, у т.ч. облітеруюча артеріопатія, міокардити, тромбангіїти, коронаріїти, хвороба Рейно, перикардити, перикардіо-міокардити, тромбангіїти і навіть інфаркт міокарда.
Відомі випадки гарячки Ку з явищами орхіту, епідидиміту, гломеруло- і пієлонефрити, нефрозо-нефриту, циститу, передчасними пологами, спонтанними абортами, мертвонародженням, гіпотрофією плоду та вродженими його вадами. Навіть через 3 роки після захворювання гарячкою Ку можна знайти збудника в посліді породіль.
В середньому у 5-6 % хворих гарячкою Ку мають місце різні ускладнення у вигляді тромбофлебітів, панкреатитів та інші.
Як і при інших зоонозних інфекціях, при гарячці Ку найбільший ризик захворювання мають особи, що професійно пов'язані з тваринництвом або переробкою сировини тваринного походження (доярки, скотарі, працівники звірогосподарства, м'ясокомбінатів, молоко - і маслозаводів, хутрових та шкіропереробних підприємств, ветеренарних закладів та ін.), інфікованість яких може перевищувати 50 %. Особливо яскраво професійний характер захворюваності проявляється в неендемічних по гарячці Ку районах, де інфікованість професійних груп населення перевищує інфікованість решти населення у 3-4 рази. Основне джерело інфекції для людини - велика та мала рогата худоба, ураженість якої в окремих господарствах може досягнути 70-80 % і більше. Тому основна маса хворих - сільські жителі, що утримують домашніх тварин або пов'язані із сільськогосподарськими тваринами. В окремих випадках джерелом інфекції можуть бути кімнатні тварини чи птахи, дикі тварини та кліщі.
Збудник гарячки Ку має дуже широкий спектр господарів, до яких належить не менш як 96 видів ссавців і більш як 72 види диких та домашніх птахів. Віл хворих тварин збудник виділяється з молоком, сечею, калом, послідом, навколоплідними водами, в яких може міститися до 10 коксієл в 1 мл. Людина є "біологічним тупиком" для збудника гарячки Ку і, як правило, не є джерелом інфекції, що підтверджується спостереженнями за сімейними вогнищами.
Коксієли Бернета відзначаються дуже високою стійкістю в зовнішньому середовищі та в різних біологічних субстратах. Наприклад, у висохлій крові та сечі інфікованих тварин вони виживають від декількох тижнів до 5-6 місяців, в молоці хворих тварин - 40 до 150 днів. Тривалий час можуть перебувати коксієли і