Практика розгляду судами земельних спорів

СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ

ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

Практика розгляду судами земельних спорів
Земля є основним національним багатством, що перебуває під
особливою охороною держави. Право власності на землю гарантоване
ст. 14 Конституції України ( 254к/96-ВР ).
Починаючи з 1990 р., коли Верховна Рада України проголосила
курс на реформування сільськогосподарського виробництва, основою
якого завжди була і є земля, відбуваються докорінні зміни у праві
власності на землю. Ці зміни зумовили нові правовідносини в
суспільстві, викликали активність громадян, особливо зайнятих у
сільськогосподарському виробництві, щодо вирішення питань про
право власності на землю.
Реформування колективних сільськогосподарських підприємств
(далі - КСП) на засадах приватної власності на землю та майно
здійснюється шляхом забезпечення всім членам КСП права вільного
виходу з цих підприємств із земельними частками (паями) та
створення на їх основі приватних (приватно-орендних) підприємств,
селянських (фермерських) господарств, господарських товариств,
сільськогосподарських кооперативів, інших суб'єктів
господарювання.
Право власності на землю набувається і реалізується
громадянами, юридичними особами та державою лише відповідно до
земельного законодавства, що регулює земельні відносини з метою
забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб,
територіальних громад і держави, передбачає раціональне
використання та охорону земель.
Протягом усього періоду реформування сільськогосподарського
виробництва відбувалося розширення і вдосконалення відповідного
законодавства. Ці зміни в законодавстві, що регулює земельні
відносини, спонукали Верховну Раду України до прийняття у жовтні
2001 р. нового Земельного кодексу України ( 2768-14 )
(далі - ЗК 2001 р.), який набрав чинності з 1 січня 2002 р. До
цього земельні правовідносини регулювалися Земельним кодексом
України ( 561-12 ) за редакцією 1992 р. (далі - ЗК 1992 р.), а
також окремими законами з цих питань, Указами Президента України,
нормативними актами органів державного управління.
Важливу роль у реформуванні земельних відносин, застосуванні
правових норм чинного законодавства відведено судам. При
виникненні будь-яких спорів, пов'язаних з правом приватної
власності на землю та правом користування нею, в яких однією зі
сторін є громадянин, законом надано право заінтересованим особам
для їх вирішення звертатися до суду. Це відповідає вимогам ст. 124
Конституції ( 254к/96-ВР ) про те, що юрисдикція судів поширюється
на всі правовідносини, що виникають у державі.
З метою вивчення практики розгляду судами справ по земельних
спорах із застосуванням відповідного законодавства, виявлення й
усунення недоліків при їх розгляді, роз'яснення питань, що
виникають під час розгляду цих справ, і для однакового
застосування чинного законодавства Верховний Суд України та
апеляційні суди здійснили узагальнення практики вирішення справ,
які суди розглядали в 2001 р. і в I півріччі 2002 р.
Крім зазначених категорій справ суди вирішували й інші спори,
що регулюються земельним законодавством, зокрема про відшкодування
шкоди, заподіяної власникам та землекористувачам земельних
ділянок. Але таких справ порівняно з тими, що пов'язані з
приватизацією землі, значно менше. При цьому законодавче
регулювання і практика розгляду їх судами протягом багатьох років
в основному стабілізувалися, й особливих труднощів щодо вирішення
таких спорів у судах не виникає.
Що ж до стану вирішення судами спорів, що виникають у процесі
реформування земельних відносин, то як свідчить аналіз розглянутих
справ, хоча в цілому суди правильно відповідно до норм закону
вирішують такі спори, але окремі з них допускають помилки в
застосуванні законодавства до одних і тих же правовідносин,
розглядають справи без з'ясування дійсних обставин справи,
ухвалюють неконкретні рішення.
Недоліки у законодавчому регулюванні правовідносин створюють
для судів труднощі у вирішенні окремих спорів.
Узагальнюючи судову практику, Верховний Суд України та всі
апеляційні суди проаналізували 11 235 справ, з них 6790 пов'язані
з приватизацією землі, її успадкуванням, 3355 справ - із здаванням
в оренду приватизованої землі, 33 справи - про відшкодування
збитків, завданих власникам землі, 1057 - щодо спорів з приводу
порушення правил добросусідства при користуванні землею. Із усіх
зазначених справ позови задоволені у 7368, що складає 65,6% від
кількості аналізованих; відмовлено у задоволенні позовних вимог у
1570 справах, або 13,97%; залишено без розгляду, закрито
провадження з різних підстав у 2354 справах, або 20,95%.
При вирішенні земельних спорів суди керувалися
законодавством, що регулює земельні відносини в державі, зокрема:
Конституцією України ( 254к/96-ВР ); ЗК 2001 р.( 2768-14 );
законами України: від 7 лютого 1991 р. "Про власність" ( 697-12 ),
від 14 лютого 1992 р. "Про колективне сільськогосподарське
підприємство" ( 2114-12 ), від 6 жовтня 1998 р. "Про оренду землі"
( 161-14 ); Указами Президента України: від 10 листопада 1994 р.
"Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері
сільськогосподарського виробництва" ( 666/94 ) (далі - Указ
Президента "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної
реформи..."), від 8 серпня 1995 р. "Про порядок паювання земель,
переданих у колективну власність сільськогосподарським
підприємствам і організаціям" ( 720/95 ) (далі - Указ Президента
"Про порядок паювання земель..."), від 3 грудня 1999 р. "Про
невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора
економіки" ( 1529/99 ), від 12 квітня 2000 р. "Про забезпечення
економічних інтересів і соціального захисту працівників соціальної
сфери села та вирішення окремих питань, що виникли в процесі
проведення земельної реформи" ( 584/2000 ), від 2 лютого 2002 р.
"Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян - власників
земельних ділянок та земельних часток (паїв)" ( 92/2002 );
постановами Кабінету Міністрів України: від 25 грудня 1998 р. "Про
затвердження порядку державної реєстрації договорів оренди землі"
( 2073-98-п ), від 24 січня 2000 р. "Про затвердження Порядку
реєстрації договорів оренди земельної частки (паю)"
( 119-2000-п ).
Крім того, з різних питань реформування земельних відносин
були напрацьовані рекомендації та методики, які суди також
використовували.
Строки звернення за захистом порушеного права
Процес приватизації землі розпочинався з передачі її у
власність КСП, сільськогосподарським кооперативам, акціонерним
товариствам (далі - АТ), створеним на базі колишніх колгоспів,
радгоспів та інших державних підприємств на підставі державного
акта на право приватної власності на землю з доданим до нього
списком осіб, які мали право на одержання своєї частки землі.
Після уточнення і затвердження списків таких осіб, обміру
одержаних земель було визначено розмір та вартість частки, що
припадає на кожного члена колективу, і кожному з них видано
відповідний документ - сертифікат про право власності на визначену
частку (пай). Власник сертифіката набув право за власним бажанням
виділити свою частку, тобто вимагати відведення належної йому
частки землі в натурі. При реалізації цього права замість
сертифіката, який підлягає передачі державній адміністрації,
власник отримує інший документ - державний акт на право приватної
власності на конкретну ділянку землі.
За статистичними даними аналізованих справ, позови з
вирішення спорів, пов'язаних із паюванням землі, подають в суди в
основному такі категорії громадян: колишні члени колгоспів, інших
сільськогосподарських підприємств; члени КСП - про визнання права
на земельну частку (пай); спадкоємці - про визнання права на
земельну частку (пай) в порядку спадкування.
Неоднаково відповідно до статей 71, 75, 76, 80 Цивільного
кодексу України ( 1540-06 ) (далі - ЦК) вирішувалися судами
питання щодо дотримання позивачами строків звернення спадкоємців
до суду з позовами про визнання права на земельну частку (пай).
У багатьох випадках суди, задовольняючи позовні вимоги,
взагалі не перевіряли і відповідно не вирішували питання про
наявність підстав для захисту порушеного права внаслідок пропуску
строку для звернення до суду та не враховували, що згідно зі
ст. 80 ЦК ( 1540-06 ) закінчення строку позовної давності до
пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.
Так, у справі за позовом С. до КСП ім. Щорса і Московської
сільської ради та у справі за позовом Б. до КСП "Таврія" і
Любимівської сільської ради про визнання права на земельний пай
Вільнянський районний суд Запорізької області задовольнив позови.
При цьому суд не звернув уваги на те, що в державні акти на
передачу землі у власність були зареєстровані: КСП ім. Щорса - у
1995 р., КСП "Таврія" - у 1994 р. До суду позивачі звернулися
відповідно у 2000 р. та 2001 р. Суд не врахував строк позовної
давності, не з'ясував поважність причин його пропуску і не дав
зазначеним обставинам належної оцінки.
На пред'явлення позову про витребування належного
громадянинові майна, інших вимог про захист приватної власності
поширюється встановлений ст. 50 Закону "Про власність" ( 697-12 )
і ст. 71 ЦК ( 1540-06 ) трирічний строк позовної давності, якщо
інше не передбачено законом. У наведених випадках земельна
ділянка передавалась у колективну власність юридичній особі, а
її члени почали спільно володіти нею після одержання державного
акта про право колективної власності. Тому судам необхідно
з'ясовувати, з якого часу починається перебіг позовної давності.
У випадках, коли правовстановлюючі документи на майно,
придбане кількома особами з метою створення спільної власності,
оформлені на одного з них і всі вони користувалися цим майном,
строк позовної давності для вимог про визнання права на майно
учасника спільної власності, не зазначеного у правовстановлюючому
документі, обчислюється відповідно до ст. 76 ЦК ( 1540-06 ) з дня,
коли він дізнався або повинен був дізнатися, що його право на це
майно оспорюється, а не з часу оформлення угоди на придбання
майна.
Траплялося, що суди приймали до провадження позовні заяви
громадян про визн