Посібник з експлуатації вогнегасників

міністерство внутрішніх справ україни
Український науково-дослідний інститут пожежної безпеки
Посібник з експлуатації вогнегасників
Київ – 2002
Зміст
Передмова 3
1 Історичні відомості про вогнегасники 4
2 Визначення понять 6
3 Класифікація пожеж 10
4 Вогнегасні речовини та їх властивості 12
5 Загальні відомості про вогнегасники 19
5.1 Класифікація вогнегасників 19
5.2 Будова та принцип дії вогнегасників різних типів 20
5.3 Номенклатура показників якості вогнегасників 24
5.4 Марковання вогнегасників 26
6 Експлуатація вогнегасників 29
6.1 Вибір типу та необхідної кількості вогнегасників для захисту об’єкту 29
6.2 Розміщення вогнегасників на об’єкті 36
6.3 Транспортування та зберігання вогнегасників 39
6.4 Рекомендації щодо застосування вогнегасників під час гасіння пожежі 39
6.5 Характерні помилки під час використання вогнегасників 47
6.6 Технічне обслуговування вогнегасників 47
7 Техніка безпеки при експлуатації вогнегасників 52
8 Організація навчального процесу з вивчення питань експлуатації вогнегасників 54
9 Рекомендована література 57
Додаток А Параметричний ряд переносних вогнегасників та показники їх якості згідно з ДСТУ 3675 58
Додаток Б Параметричний ряд пересувних вогнегасників та показники їх якості згідно з ДСТУ 3734 (ГОСТ 30612) 59

Додаток В Категорії приміщень щодо вибухопожежної та пожежної небезпеки 60

Додаток Г Придатність вогнегасників щодо гасіння пожеж різних класів та діапазони теператур їх експлуатації 61
Додаток Д Коефіцієнти ефективності вогнегасників за їх вогнегасною здатністю щодо гасіння модельних вогнищ пожежі класів А та В 62
Додаток Е Рекомендації щодо застосування переносних вогнегасників на об’єктах різного призначення 63

Додаток Ж Рекомендації щодо застосування переносних вогнегасників у житловому секторі 64

Додаток З Адреси та телефони підприємств – виробників вогнегасників……….. 65

передмова
Значна роль в протипожежному захисті належить вогнегасникам, які є основним видом первинних засобів пожежогасіння. Як зарубіжний, так і вітчизняний досвід свідчать, що за допомогою вогнегасників персонал об’єктів в змозі ліквідувати 15-20% від загальної кількості пожеж на початковій стадії їх розвитку.
Ефективність застосування вогнегасників суттєво залежить від знання та додержання персоналом і посадовими особами об’єктів норм належності, правил розміщення вогнегасників, їх своєчасного технічного обслуговування, володіння навичками безпосереднього застосування вогнегасників різних типів тощо.
Метою даного посібника є надання інформації про вогнегасники в обсязі, найбільш необхідному для осіб відповідальних за протипожежний захист об’єктів і споживачів, а також може використовуватись працівниками Державної пожежної охорони МВС України та фахівцями Добровільного пожежного товариства України.
1 Історичні відомості про вогнегасники
Перші вогнегасники придумав німецький лікар М. Фушес у 1734 році. Це були скляні банки з соляним розчином, які потрібно було кидати у вогонь. Реклама із зображенням сім’ї, яка з радісним виразом на обличчях кидала ці банки у вогонь, спалахнувший у кімнаті, друкувалася у журналах аж до Першої світової війни.
Перший автоматичний вогнегасник сконструював англійський винахідник Джордж Менбі, який був свідком жахливої пожежі в Единбурзі у 1813 році. Пожежа виникла і розповсюдилася на п’ятому поверсі, до якого не дотягувалися пожежні рукави.
У 1816 році Менбі створив вогнегасник, який являв собою металевий циліндр висотою 60 см і об’ємом 24 л, заповнений водою, яка вилітала з вогнегасника під дією стисненого повітря.
Першими вогнегасниками також можна вважати винаходи інженера Кюна, який в 1846 році запропонував вогнегасні коробки, що споряджались сіркою, селітрою та вугіллям. При згоранні цієї суміші виділялись гази, що відігравали роль вогнегасної речовини.
У 1898-1900 роках Н.Б. Шефалем були створені вибухові вогнегасники “Пожежогаз” вагою 4, 6 та 8 кг, заряд яких складався з двовуглекислої соди, квасців і сіркокислого амонію. Винахід російського вченого А.Г. Лорана щодо одержання вогнегасної піни сприяв розробці після 1904 року водопінних вогнегасників. У 1905 році російський винахідник Олександр Лаврентьєв сконструював перший хімічний вогнегасник. Піну для гасіння полум’я доводилося викачувати з вогнегасника насосом. У цих вогнегасниках піна утворювалась в результаті хімічної реакції між лужними та кислотними розчинами. З використанням такого принципу дії в 40-х роках ХХ століття виготовлявся вогнегасник “Богатир”, який приводився до дії ударом після перевертання корпусу.
У подальшому цей вогнегасник був модернізований, приведення його до дії здійснювалось без удару, але з перевертанням вогнегасника. З початку 70-х років минулого століття такого типу вогнегасники виготовлялись під маркою (назвою) ОХП-10, а з 1975 року по 1998 рік – ОХВП-10.
В 40-х роках у колишньому Радянському Союзі виготовлялись вуглекислотні вогнегасники УО-2, РУО-4, РУО-5 з головкою вентильного типу. Ці вогнегасники були модернізовані тільки на початку 80-х років. Модернізація полягала у заміні головки вентильного типу на головку важільного типу, що дало змогу здійснювати переривчасту подачу вогнегасної речовини. Була також змінена форма розтрубу, що забезпечувало формування кращого струменя вогнегасної речовини. Одночасно з переносними вуглекислотними вогнегасниками були впроваджені в практику пересувні вогнегасники ОУ-25 та ОУ-80. В кінці 60-х років розпочалося виробництво пересувного вогнегасника ОУ-400, що складався з восьми 50-літрових балонів високого тиску.
На початку 40-х років промисловістю були освоєні хладонові вогнегасники (тетрахлорні) ОТ-2 та ОТ-3, а в кінці 60-х років – брометилові вогнегасники ОУБ-3 та ОУБ-7, які виготовлялись до 80-х років минулого століття. Випуск хладонових вогнегасників був припинений з причини негативного впливу вогнегасної речовини (хладону) на навколишнє середовище.
Наприкінці 70-х років почали розроблятись нові повітряно-водопінні вогнегасники із зарядом піноутворювача (ОВП-5, ОВП-10). Газ-витискувач вогнегасної речовини зберігався в балонах високого тиску, які розміщувались у корпусі вогнегасника. Проте, в той час, ці розробки не знайшли широкого застосування в практиці, оскільки діюча тоді нормативна база не сприяла впровадженню більш ефективних, але дорожчих ніж ОХВП-10 вогнегасників.
Перші вітчизняні переносні порошкові вогнегасники почали виготовлятись ще в 30-х роках, але з причини низької якості вогнегасних порошків вони не знайшли широкого застосування. В 60-х роках було започатковано виробництво порошкового вогнегасника ОП-1 “Спутник”, який з причини особливостей способу подавання вогнегасної речовини у просторіччі називали “перечниця”. Проте, ефективність цього вогнегасника була не значна.
У 70-х роках були впроваджені у виробництво порошкові вогнегасники “Турист” закачного типу та “Момент” з балоном високого тиску, заповненим двоокисом вуглецю. І хоча через ряд недоліків вони не знайшли широкого розповсюдження, їх виготовлення та експлуатація дали можливість отримати певний досвід для майбутніх розробок.
2 ВИЗНАЧЕННЯ понять
Вогнегасна речовина – речовина, яка має фізико-хімічні властивості, що дозволяють створити умови для припинення горіння.
Вогнегасник – технічний засіб, призначений для припинення горіння шляхом подавання вогнегасної речовини, що міститься в ньому, за масою і конструктивним виконанням придатний для транспортування і застосування людиною.
Газ-витискувач – стиснений або скраплений газ, а також газ одержаний внаслідок хімічної реакції між компонентами заряду газогенерувального елемента, який забезпечує створення надлишкового тиску в корпусі вогнегасника і використовується для витиснення з нього вогнегасної речовини.
Горіння – екзотермічна реакція окислення речовини, яка супроводжується виділенням диму та (або) виникненням полум’я і (або) свічення.
Полум’я – горіння у газовій фазі, що супроводжується випромінюванням світла та тепла.
Пожежа – неконтрольоване горіння, поза спеціальним вогнищем, що розповсюджується у часі і просторі.
Модельне вогнище пожежі – спеціальна конструкція з наявністю горючої речовини для проведення випробувань з визначення показника вогнегасної здатності.
Гасіння пожежі – процес впливу сил та засобів, а також використання методів і заходів для ліквідації пожежі.
Показник вогнегасної здатності вогнегасника – площа модельного вогнища пожежі, яке можна впевнено загасити одним вогнегасником.
Ранг вогнегасника – порівняльна характеристика ефективності вогнегасника, яка оцінюється за величиною модельного вогнища пожежі, яке може бути погашене спеціально підготовленим оператором за встановлених умов випробувань з використанням вогнегасника, спорядженого у повній відповідності до технічних умов.
Тиск робочий – усталений надлишковий тиск у корпусі вогнегасника в момент початку витиснення вогнегасної речовини газом-витискувачем із вогнегасника, який попередньо витримано при температурі (20 ± 2) 0С протягом 24 год.
Тривалість подавання вогнегасної речовини – відрізок часу з моменту початку викидання вогнегасної речовини з насадка вогнегасника, встановленого в нормальному робочому положенні, при безперервній роботі та повністю відкритому клапані запірно-пускового пристрою до моменту припинення його ефективного викидання.
Довжина струменя вогнегасної речовини – довжина струменя вогнегасної речовини в момент, який відповідає розрядженню 50 % заряду вогнегасної речовини в процесі його безперервного подавання при повністю відкритому клапані запірно-пускового пристрою.
Експлуатація вогнегасника – стадія життєвого циклу вогнегасника, на якій реалізується, підтримується і відновлюється його працездатність.
Примітка. До стадій експлуатації вогнегасника відносяться: початок його експлуатації, зберігання, транспортування, очікування застосування за призначенням, застосування за призначенням, технічне обслуговування, а також завершення експлуатації.
Життєвий цикл вогнегасника – проміжок часу від виготовлення до завершення експлуатації вогнегасника, включаючи всі інші стадії.
Початок експлуатації вогнегасника – момент введен