Дизайн і ергономіка. Вимоги дизайну та ергономіки. Номенклатура та порядок вибору

НАЦІОНАЛЬНИЙ СТАНДАРТ УКРАЇНИ

Дизайн і ергономіка

ВИМОГИ ДИЗАЙНУ ТА ЕРГОНОМІКИ

Номенклатура та порядок вибору

ДСТУ 7251:2011

Видання офіційне

Київ

ДЕРЖСПОЖИВСТАНДАРТ УКРАЇНИ

2011

ПЕРЕДМОВА

1 РОЗРОБЛЕНО: Український науково-дослідний інститут дизайну та ергономіки НАУ
РОЗРОБНИКИ: А. Ашеров, д-р техн, наук, проф.; Є. Лавров, д-р техн, наук, лроф.; Л. Ремізовський;
А. Рубцов; В. Свірко, канд. психол. наук (науковий керівник)
2 ПРИЙНЯТО ТА НАДАНО ЧИННОСТІ; наказ Держспоживстандарту України від 10 лютого 2011 р. N5 51
З УВЕДЕНО ВПЕРШЕ (зі скасуванням чинності в Україні ГОСТ 20.39.108-85)
Право власності на цей документ належить державі.
Відтворювати, тиражувати та розповсюджувати його повністю чи частково
на будь-яких носіях інформації без офіційного дозволу заборонено.
Стосовно врегулювання прав власності треба звертатися до Держспоживстандарту України
Держспоживстандарт України. 2011

ЗМІСТ

с.
1 Сфера застосування 1
2 Нормативні посилання 1
3 Терміни та визначення понять 2
4 Основні положення 2
5 Номенклатура вимог ергономіки 4
6 Номенклатура вимог дизайну до характеристик зовнішньої будови виробів 9
7 Порядок вибирання складу вимог дизайну та ергономіки 10

ДСТУ 7251:2011

НАЦІОНАЛЬНИЙ СТАНДАРТ УКРАЇНИ

ДИЗАЙН І ЕРГОНОМІКА

ВИМОГИ ДИЗАЙНУ ТА ЕРГОНОМІКИ

Номенклатура та порядок вибору

ДИЗАЙН И ЭРГОНОМИКА

ТРЕБОВАНИЯ ДИЗАЙНА И ЭРГОНОМИКИ

Номенклатура и порядок выбора

DESIGN AND ERGONOMICS

REQUIREMENTS OF DESIGN AND ERGONOMICS

Nomenclature and order of the choice
Чинний Від 2012-01-01

1 СФЕРА ЗАСТОСУВАННЯ

Цей стандарт установлює номенклатуру й порядок вибору вимог ергономіки та дизайну до виробів і матеріалів для їхнього регламентування в стандартах й інших нормативно-технічних документах.

2 НОРМАТИВНІ ПОСИЛАННЯ

У цьому стандарті є посилання на такі нормативні документи:
ДСТУ 3899-99 Дизайн і ергономіка. Терміни та визначення
ДСТУ 3943-2000 Дизайн І ергономіка. Склад, виклад та зміст документації
ДСТУ 3944-2000 Дизайн І ергономіка. Правила виконання дизайн-ергономічних робіт під час розроблення та постановления продукції на виробництво
ДСТУ 3963-2000 Дизайн і ергономіка. Класифікація і номенклатура дизайнових та ергономіч­них показників якості побутових машин та приладів
ДСТУ 4055-2001 Дизайн і ергономіка. Номенклатура дизайнових та ергономічних показників якості продукції виробничо-технічного призначення
ДСТУ EN 842-2001 Безпечність машин. Візуальні сигнали небезпеки. Загальні вимоги, проек­тування та випробування (EN 842:1996, IDT)
ДСТУ EN 894-1-2001 Безпечність машин. Ергономічні вимоги до проектування Індикаторів та органів керування. Частина 1. Загальні принципи взаємодії людини з індикаторами та органами керування (EN 894-1:1997, IDT)
ДСТУ EN 894-2-2001 Безпечність машин. Ергономічні вимоги до проектування індикаторів та органів керування. Частина 2. Індикатори (EN 894-2:1997, ЮТ)
ДСТУ EN 894-3-2001 Безпечність машин. Ергономічні вимоги до проектування індикаторів та органів керування. Частина 3. Органи керування (EN 894-3:2000, IDT)
ДСТУ EN ISO 6385:2005 Ергономічне проектування робочих систем. Основні принципи (EN ISO 6385:2004, IDT).
Видання офіційне

3 ТЕРМІНИ ТА ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТЬ

У цьому стандарті використано терміни, встановлені в ДСТУ 3899, ДСТУ 3943, ДСТУ 3944, ДСТУ 3963, ДСТУ 4055, ДСТУ EN 842, ДСТУ EN 894-1, ДСТУ EN 894-2, ДСТУ EN 894-3, ДСТУ EN ISO 6385.

4 ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ

4.1 Вимоги дизайну та ергономіки до виробів системи «людина—середовище життєдіяль­ності» та її елементів має бути спрямовано на оптимізацію взаємодії людини та елементів просто­ру, що Ті оточує, зокрема, устатковання (система «людина—машина»), підвищення ефективності діяльності, підтримання високої працездатності і збереження здоров’я людини, команди, екіпажу (далі в тексті — операторів), взаємодійного (взаємодійних) з виробом, за рахунок олтимізацїі:
• структури взаємодії операторів між собою та операторів І технічних засобів діяльності;
• рівня фізичних, Інформаційних, психологічних, розумових навантажень на оператора;
• умов діяльності, підтримки й відновлення здоров’я й працездатності операторів;
• рівня фахової підготовки операторів;
• просторово-пластичного, композиційного та кольорофактурного вирішення середовища діяльності операторів — робочих приміщень.
1.2 Вимоги дизайну та ергономіки повинні забезпечувати:
• розподіл функцій між операторами й технічними засобами відповідно до їхніх переважних можливостей і ступеня важливості розв’язуваних завдань;
• відповідність системи відбирання, підготування й організації діяльності операторів покла­деним на них функціям і заданій якості діяльності (відповідно до показників швидкодії, точності, надійності, продуктивності, погодженості операторів тощо);
• достатність і вірогідність інформації, що надходить до оператора, про стан керованого об’єкта, можливість передбачення напрямів розвитку керованого процесу, оптимальність складу, змісту, коду, темпу відновлення, ступеня узагальнення й деталізації інформації;
• раціональну й стабільну робочу позу оператора, економію фізичних зусиль під час експлуа­тації, проведення профілактики й ремонту виробів, а також раціональний розподіл фізичного наван­таження на різні частини тіла оператора;
• швидкість і надійність опанування, запам’ятовування й відтворення логіки дій оператором за рахунок урахування під час компонування елементів робочого місця принципів функціональної відповідності, об'єднання, сполучення, послідовності розташування, важливості й частоти викорис­тання засобів відображення інформації (ЗВІ) й органів управління (ОУ);
• оптимальне сполучення візуальних, акустичних, тактильних та інших видів сигналів, швидке й надійне виявлення їх, розрізнення, упізнання й диференціювання за різних умов діяльності, зокрема й за умов перешкод;
• надійність пошуку, фіксації, необхідну чутливість і оптимальні зусилля переміщення ОУ під час керування ними, а також унеможливлення неправильних дій у разі роботи з кількома однотип­ними ОУ;
• надійність виявлення, спостереження й розгляду об’єктів за допомогою оптичних приладів за умов дня й ночі, зниження видимості й деформації зображень, захист (зокрема й автоматичний) органів зору операторів від світлових спалахів;
• формування й удосконалювання необхідних навичок і вмінь оператора або групи опера­торів за умов, наближених до реальних умов діяльності, з урахуванням ступеня відповідальності майбутньої діяльності й ступеня впливу на навчання оператора, набутих раніше стереотипів мис­лення й дій;
• наочність й Ілюстративність спеціальної та експлуатаційної документації з урахуванням рівня професійної підготовки операторів і відповідність її заданим умовам експлуатації (наприклад, за під­вищеної вологості середовища, слабкої або надмірної освітленості, агресивного середовища тощо);
• зручності використання Інструменту й пристосувань для профілактичних І ремонтних робіт з урахуванням екіпірування й умов діяльності оператора;
• зручність і надійність підтримки зв’язку між операторами й оператором І зовнішніми об’єкта­ми з урахуванням впливу шумових перешкод І вібрацій.
1.3 Вимоги дизайну встановлюють у вигляді характеристик виробів, які забезпечують високий рівень їхніх естетичних показників, оптимальні, функціональні та споживчі характеристики, сучас­ний рівень художньої виразності і гармонійності образного вирішення виробів.
Вимоги дизайну та ергономіки мають бути узгодженими між собою і доповнювати одна одну у частині створення на робочих місцях і заселених приміщеннях функціонального, психологічного і по­бутового комфорту, що забезпечує високий рівень експлуатаційних (споживчих) властивостей виробу.
1.4 Вимоги дизайну повинні забезпечувати:
• досягнення високого рівня експлуатаційних (споживчих) властивостей виробів І їхніх скла­дових частин, керованих, обслуговуваних і використовуваних оператором (споживачем) або таких, що впливають на ефективність діяльності (ефективність відновлення працездатності) операторів у навколишньому предметному середовищі;
• виявлення типології об'єктів розроблення з виділенням основних видів і типів виробів за функціональними та експлуатаційними характеристиками і «людським чинником» для досягнення високоефективних контактів оператора (споживача) з виробами відповідних типологічних груп;
• установлення найважливіших просторово-компонувальних вирішень, елементних і блочно- функціональних членувань із таким розрахунком, щоб ці елементи й зразки (базові моделі, базові модифікації) давали необхідну розмаїтість комбінацій, які відповідають завданням оптимізації функціональних процесів, забезпечення комфортних умов діяльності оператора і візуальної гар­монізації елементів виробничого устатковання між собою та з довкіллям;
• проведення типізації й уніфікації елементів, що повинно забезпечити розробку типорозмір- них рядів виробів з використанням засобів і методів дизайну;
• проведення копьорофактурного еталонування матеріалів і покриттів для створення їхніх систем з типізованими кольорофактурними характеристиками й функціональними властивостями, що дають можливість одержувати необхідну для виконання поставлених цілей (пофарбування, маскування, імітації тощо) розмаїтість рішень.
Стосовно конкретних виробів (груп однорідних виробів) та інтер'єрів приміщень (видів при­міщень) вимоги дизайну повинні забезпечувати:
• досягнення заданих естетичних показників якості виробів І заселених приміщень;
• відбиття в зовнішній побудові виробу й елементах цієї побудови закономірностей, власти­вих конструкції виробу і його складових частин, їхнього призначення, стану й способів дії з ними, композиційну, пластичну та кольорофактурну гармонізацію елементів виробу між собою та з виро­бом у цілому;
• відповідність зовнішньої побудови виробу умовам експлуатації й обслуговування виробів;
• створення виробу на єдиних типових дизайнерських і конструкторсько-технологічних рішен­нях найекономічнішими способами;
• єдність зовнішньої побудови виробів, які застосовують спільно, а також елементів зовніш­ньої будови одного виробу, виражену в наявності загальних стилеутво