Містобудування. планування і забудова населених пунктів

МІСТОБУДУВАННЯ. ПЛАНУВАННЯ І ЗАБУДОВА НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ

ДБН Б.2.2-1-01

(Проект. Перша редакція) замість ДБН 360 - 92* ДБН Б.2.4-2-94
Дані норми поширюються на проектування нових і реконструкцію існуючих поселень України (міста, райони у містах, селища міського типу, селища, ссела) , є обов’язковими для органів державного управління, місцевого і регіонального самоуправління, підприємств і установ не залежно від їх форм власності та відомчого підпорядкування, громадських об'єднань, які здійснюють проектування, будівництво і благоустрій на території міських і сільських населених пунктів.
Норми передбачають можливість їх зміни чи доповнення в зв’язку з прийняттям нових законодавчих актів України, розвитком соціально-економічних умов, удосконаленням ринкових відношень, вимог містобудівної практики. .
ДБН “Містобудування. Планування і забудова населених пунктів” встановлюють загальні вимоги до планувальної організації і забудови всіх населених пунктів. Вони враховують можливість розробки і введення в дію місцевих Правил забудови населених пунктів, які грунтуються на державних нормах, а також більш детально ураховують місцеві особливості.
Після введення в дію ДБН “Містобудування. Планування і забудова населених пунктів”. на території України втрачають дію:
ДБН 360-92 “Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень”, ДБН 360-92* “Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень”, ДБН Б.2.4-2 -94 “Планування і забудова сільських поселень”, ВСН 43-85** “Застройка территорий коллективных садов”, СН 441-72 “Указания по проектированию ограждений площадок и участков предприятий, зданий и сооружений”, окремі пункти ДБН 79-92 “Житлові будинки для індивідуальних забудовників”, ВСН 62-91 “Проектирование среды жизнедеятельности с учетом потребностей инвалидов и маломобильных групп населения”, а також їнших нормативних актів, які включають планувальні розділи або планувальні параметри.
Термінологія та визначення основних понять наведені в додатках.

1.ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

1.1. Планування і забудова населених пунктів України повинні відповідати вимогам: Конституції України, законів України, указів Президента Українита та постанов Кабінету міністрів України, вимогам санітарного законодавства, а також державних
нормативних документів, які регламентують будівельні, екологічні та інші аспекти містобудування.
1.2. Вимоги до планування і забудови населених пунктів спрямовані на створення середовища міст і всіх типів поселень, яке забезпечую необхідні умови життєдіяльності населення відповідно до існуючих соціально-економічних умов держави, а також передбачають можливість подальшого його розвитку і удосконалення з вирішенням комплексу питань планування, забудови, раціонального використання територій тощо.
1.3. Основою проектування, планування і забудови населених пунктів повинна бути попередньо розроблена концепція або концептуальні положення їх соціально- економічного розвитку, визначення пріоритетів і масштабів планувального розвитку на перспективу.
1.4. Розвиток системи розселення повинен ґрунтуватись на існуючій мережі міських і сільських населених пунктів, включаючи агломерації, які формуються. Проектування поселень повинно ураховувати загальні тенденції і можливості розвитку їх містобудівної бази, зміни чисельності населення, необхідність їх територіального розвитку тощо.
1.5. Міські та сільські населені пункти залежно від проектної чисельності населення на розрахунковий строк, слід поділяти на групи (табл.1.1).
Групи поселень
Населення, тис. чол.

міст
сільських поселень
Найзначніші
Понад 1000
-
Значні
Понад 500 до 1000
Понад 5 Понад 3 до 5
Великі
Понад 250 до 500
Понад 1 до 3 Понад 0.5 до 1
Середні
Понад 100 до 250 Понад 50 до 100
Понад 0.2 до 0.5
Малі*
Понад 20 до 50 Понад 10 до 20
До 10
Понад 0.05 до 0.2 До 0.2
*До групи малих міст включені селища

1.6. Для забезпечення умов територіального розвитку міст на перспективу, розміщення і будівництва споруд, пов' язаних з функціонуванням міського господарства, розміщенням житлового, дачного та садівницького будівництва тощо необхідно
виділяти приміські зони різного призначення, в тому числі, зелені зони для відпочинку населення, поліпшення санітарних, екологічних умов і мікроклімату міст.
Планування і забудови приміських зон слід вирішувати у відповідності до архітектуно- планувальних особливостей самих міст, які вони оточують.
1.7. Рівень соціально-економічного розвитку поселення, або його частини, що проектується, повинен визначатись такими головними критеріями, як потреби населення і забезпечення певних видів їх діяльності, наявність ресурсних можливостей, ефективне використання територій різних функціональних зон. Слід ураховувати архітектурно-планувальну і цінову відмінність ділянок міської території при вирішення їх планування і забудови, але у всіх випадках необхідно забезпечувати формування міського середовища, яке задовольняє комплексу вимог, в тому числі: соціальних, кологічних, санітарно-гігієнічних, інженерно-технічних і інш.,

1. ЗАГАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ ПОСЕЛЕНЬ, ПЛАНУВАННЯ І ЗОНУВАННЯ

Функціонально-планувальна організація міських поселень
1.1. Території міських поселень за своїм функціональним призначенням і характером використання в загальному випадку слід підрозділяти на сельбищні, виробничі, та ландшафтно-рекреаційні зі здійсненням відповідного функціонального зонування за основними видами діяльності.
Примітки:
1. У конкретних місцевих умовах та в залежності від народногосподарського профілю в міських поселеннях можуть бути виділені й інші види функціональних територій: при наявності лікувальних ресурсів — курортні зони; значного історико-культурного потенціалу — історичні, археологічні заповідники; цінних природних ландшафтів — природні заповідники, заказники; землі сільськогосподарського призначення; території зовнішнього транспорту (переважно в міських поселеннях — значних транспортних вузлах), у т.ч. трубопроводів, ліній високовольтних електричних передач; території спецпризначення (у т.ч. військові); експериментальних полігонів; шахтних та інших відвалів тощо. Залежно від площі територій та їх питомої ваги в поселенні вони включаються до складу інших зон або розглядаються як самостійні зони.
2. У складі основних функціональних територій, у свою чергу, слід виділяти окремі зони і підзони — вузько спеціалізовані за функцією та диференційовані за вимогами щодо використання земель, планування і забудови, у т.ч. резервні території під майбутні функції.
В умовах сталої забудови слід також виділяти зони реконструкції, зони регенерації історичної забудови, а також зони та мікрозони забудови різних морфологічних типів, у тому числі історичної забудови різних часів і стилів, міських топонімічних територій.
2.2. До сельбищної території входять ділянки житлової забудови різних типів та громадської забудови (окремих споруд і їх комплексів): установ і підприємств культурно-побутового (громадського) обслуговування населення, адміністративно- управлінських, органів самоврядування, правоохоронних, громадських організацій, політичних, релігійних, культурних, наукових, проектних, навчальних, медичних, торговельно-підприємницьких, спортивних та ін.; внутрішньо-сельбищних вулично- дорожньої і інженерних мереж, площ, парків, садів, інших зелених насаджень та місць загального користування.
У складі сельбищної території, зокрема, у великих, крупних і найкрупніших містах, слід передбачати окремі функціональні зони та підзони: житлової багатоквартирної забудови; садибної забудови з підзоною дачної забудови; громадської забудови з підзонами спеціалізованих за функціями комплексів; змішаної багатофункціональної забудови з підзонами громадсько-житлової (у центральній частині міста), житлово- виробничої, громадсько-виробничої та ін.
Примітка: В зоні багатоквартирної житлової забудови, при необхідності, виділяються окремі підзони багато- і середньоповерхової забудови, малоповерхової блокованої без садиб (терасової в умовах складного рельєфу) та змішаної поверховості.
2.3. Виробнича територія призначена для розміщення: ділянок (зон) промислових підприємств і пов’язаних із ними виробничих об’єктів; . науково-виробничіх установ і їх комплексів; підприємств із переробки сільськогосподарських продуктів, ремонту та технічного обслуговування; зони коммунальних підприємств (трамвайно-тролейбусних депо, автобусних, таксомоторних парків, пожежних депо, ринків, котелень тощо); зони змішаної виробничої та житлової забудови; ділянок установ громадського обслуговування, внутрішньої вулично-дорожньої і інженерних мереж, зелених насаджень загального користування.
При необхідності включаються: ділянки об’єктів спецпризначення (оборонних), зовнішньої та приміської інженерно-транспортної інфраструктури (крупних гаражів, автобаз, залізничних депо, вантажних станцій, портів, вокзалів, крупних інженерних споруд), а також території спеціальних санітарно-захисних зелених насаджень.
Примітка. Промислові підприємства та науково-виробничі установи, які не виділяють у навколишнє середовище екологічно шкідливих, токсичних, пилоутворюючих, вибухо- та пожежонебезпечних речовин, не є джерелом підвищеного рівня шуму, вібрації, радіаційного фону й електромагнітних випромінювань, не вимагають під’їзних залізничних колій, великої площі ділянки дозволяється розміщувати в межах сельбищної території з додержанням необхідних санітарно-гігієнічних і протипожежних вимог.
2.5. Ландшафтно-рекреаційна територія (зона) об’єднує озеленені, водні простори та інші сприятливі елементи природного ландшафту в межах забудови населеного місця і його приміській зеленій зоні. До її складу слід відносити: сквери, сади, парки, лісо- і водопарки, міські ліси, пляжі, а також ландшафти, що охороняються, землі сільськогосподарського використання та інші угіддя, які формують систему відкритих просторів (та не створюють окремої зони); заміські зони масового короткочасного й тривалого відпочинку, міжселищні зони відпочинку; курортні території (якщо вони є та не створюють окремої зони); внутрішні вулично-дорожня