Державна програма, що визначає стратегічні напрями реформування ЖКГ України для підвищення надійності систем життєзабезпечення та якості послуг. Документ регулює організаційні, економічні та технічні аспекти функціонування галузі, включаючи інвестиційну політику.
Враховуйте плани технічного переоснащення галузі при розробці заходів з модернізації обладнання та покращення безпеки праці. Слідкуйте за впровадженням нових стандартів обслуговування систем для актуалізації інструкцій з охорони праці.
Download document
.docx format · available to registered users
від 14 лютого 2002 р. N 139
Київ
Про схвалення Програми реформування і розвитку
житлово-комунального господарства на
2002-2005 роки та на період до 2010 року
Кабінет Міністрів України постановляє:
Схвалити Програму реформування і розвитку
житлово-комунального господарства на 2002-2005 роки та на період
до 2010 року.
Прем'єр-міністр України А.КІНАХ
Інд. 21
постановою Кабінету Міністрів України
від 14 лютого 2002 р. N 139
реформування і розвитку житлово-комунального
господарства на 2002-2005 роки
та на період до 2010 року
1. Загальні положення
Цю Програму розроблено з метою підвищення ефективності та
надійності функціонування житлово-комунальних систем
життєзабезпечення населення, поліпшення якості житлово-комунальних
послуг з одночасним зниженням нераціональних витрат.
Виконання Програми передбачає:
досягнення взаємоузгодження регуляторних функцій центральних
і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого
самоврядування, створення конкурентного середовища і формування
ринку житлово-комунальних послуг, удосконалення тарифної політики;
забезпечення ефективної інвестиційної політики в галузі
житлово-комунального господарства;
запровадження стимулів до економного і раціонального
господарювання та використання ресурсів;
прозорість у прийнятті рішень щодо реформування
житлово-комунального господарства, розвитку комунальних послуг та
встановлення тарифів на них, залучення громадськості до проведення
цих заходів;
доступність житлово-комунальних послуг для громадян з низьким
рівнем доходів, адресний соціальний захист населення в оплаті
послуг.
2. Обгрунтування необхідності
житлово-комунальної реформи
Житлово-комунальне господарство - це важлива соціальна
галузь, яка забезпечує населення, підприємства та організації
необхідними житлово-комунальними послугами, суттєво впливає на
розвиток економічних взаємовідносин у державі.
У галузі житлово-комунального господарства функціонує кілька
тисяч підприємств і організацій, експлуатується майже 25 відсотків
основних фондів держави, зайнято 5 відсотків працездатного
населення країни.
Підприємства та організації різних форм власності в сучасних
умовах надають населенню понад 40 видів послуг на суму понад
6 млрд. гривень щороку.
Законодавчі акти, акти Президента України і Кабінету
Міністрів України, прийняті за останні роки, дали можливість
розпочати реформування галузі та відносин у житлово-комунальній
сфері.
Указом Президента України від 19 жовтня 1999 р. N 1351
( 1351/99 ) "Про прискорення реформування житлово-комунального
господарства" схвалено основні напрями прискорення реформування
житлово-комунального господарства, а розпорядженням Кабінету
Міністрів України від 17 січня 2000 р. N 30 ( 30-2000-р )
затверджено перелік нормативно-правових актів, що підлягають
розробленню для реалізації цих напрямів.
Житлово-комунальне господарство є найбільш технічно відсталою
галуззю економіки з багатьма проблемами, які останнім часом
особливо загострилися.
Фінансове становище підприємств, що надають
житлово-комунальні послуги, незадовільне і зумовлене, насамперед,
постійно зростаючою заборгованістю з оплати послуг з боку
підприємств, бюджетних установ та населення. Ситуацію погіршує
велика кількість пільг, передбачених законодавством для окремих
категорій населення, та заборгованість бюджетів різних рівнів з
відшкодування оплати наданих послуг за цими пільгами.
Невирішеними залишаються питання фінансування утримання,
оновлення, розвитку та модернізації діючих потужностей, насамперед
водопостачання та водовідведення, санітарної очистки та переробки
сміття, міського електротранспорту.
Дійшов критичної межі технічний стан мереж і споруд, які
експлуатуються підприємствами житлово-комунального господарства. В
аварійному стані перебуває 30 відсотків водопровідних та 27
відсотки каналізаційних мереж, майже 14 тис. кілометрів теплових
мереж. Планово-попереджувальний ремонт поступився місцем
аварійно-відбудовним роботам, витрати на які у 2-3 рази вищі.
Постійно погіршується стан житлового фонду. Близько 40 тис.
будинків (4 відсотки житлового фонду України) належать до
категорії ветхих та аварійних.
Кількість та обсяги повністю амортизованих основних фондів і
обладнання теплоенергетики, водопостачання, водовідведення,
міського електротранспорту, систем сміттєпереробки в 1,5-2 рази
більші, ніж у будь-якій іншій галузі. На межі повної зупинки
перебуває ліфтове господарство.
На відновлення основних фондів потрібно понад 5 млрд.
гривень. Розвиток житлово-комунального господарства стримує
невідповідність структур та систем управління підприємствами
житлово-комунального господарства умовам інтегрування в ринкову
економіку.
Диспропорція в розвитку житлового будівництва та інженерного
забезпечення, доступність та дешевизна енергоносіїв, що стали
звичними протягом багатьох років, створили ситуацію практично
повного ігнорування питань енергозбереження та запровадження
ефективних маловитратних технологій у житлово-комунальній сфері.
Особливої актуальності набула проблема забезпечення житлом
соціально незахищених громадян.
Наявна законодавча та нормативна база недостатня і
недосконала, не забезпечує правових засад реформування
житлово-комунального господарства, взаємовідносин підприємств і
організацій галузі та споживачів послуг.
Підприємства житлово-комунального господарства не мають
вагомих економічних стимулів до оптимізації структури тарифів і
зниження нераціональних витрат матеріально-технічних ресурсів.
Усе це свідчить про наявність системної кризи в галузі та про
міжгалузевий характер проблем, для розв'язання яких, а також для
забезпечення переходу до нової моделі сталого функціонування
житлово-комунального господарства необхідно проведення
житлово-комунальної реформи.
3. Головні напрями прискорення реформування
житлово-комунального господарства
Головними напрямами прискорення реформування
житлово-комунального господарства є:
удосконалення системи управління підприємствами і
організаціями житлово-комунального господарства всіх форм
власності, розмежування функцій органів влади, підприємств -
виробників послуг, споживачів житлово-комунальних послуг, розвиток
ринкових відносин у галузі;
поглиблення демонополізації житлово-комунального
господарства, створення конкурентного середовища і ринку послуг,
реструктуризація підприємств і організацій, формування єдиної
соціальної та фінансової політики на території самоврядування,
створення сільської комунальної служби в єдиній системі
житлово-комунального господарства;
зменшення витрат та втрат енергоносіїв у житлово-комунальному
господарстві, проведення ефективної енергозберігаючої політики.
Удосконалення системи управління
підприємствами і організаціями
житлово-комунального господарства
Система управління повинна об'єднати зусилля органів
державного управління, відповідних структур місцевих органів
виконавчої влади та підприємств житлово-комунального господарства
всіх форм власності, їх об'єднань (корпорацій, асоціацій,
акціонерних компаній тощо) для реформування та ефективного
функціонування галузі в умовах ринкової економіки.
Реформування галузі забезпечить підвищення ролі органів
місцевого самоврядування, самостійність та відповідальність
господарюючих суб'єктів різних форм власності.
Першочерговими заходами реформування в галузі є завершення
розроблення ефективної сучасної системи управління, впорядкування
відносин власності, визначення замовників житлово-комунальних
послуг.
Центральний орган виконавчої влади в галузі здійснює:
розроблення та реалізацію пропозицій з питань формування
державної житлової політики, державної науково-технічної та
економічної політики у сфері житлово-комунального господарства,
міського електротранспорту;
нормативне та методичне забезпечення діяльності структурних
підрозділів місцевих органів виконавчої влади, підприємств і
організацій житлово-комунального господарства, ліцензування їх
діяльності.
Місцеві органи виконавчої влади забезпечують:
обслуговування населення підприємствами та організаціями
житлово-комунального господарства незалежно від форми власності;
проведення атестації об'єктів, сертифікації продукції, робіт
і послуг підприємств та організацій житлово-комунального
господарства.
Органи місцевого самоврядування забезпечують управління
об'єктами житлово-комунального господарства, що перебувають у
комунальній власності, їх належне утримання та ефективну
експлуатацію, необхідний рівень послуг, що надаються населенню, та
його соціальний захист.
Підприємства та організації житлово-комунального господарства
забезпечують виключно на договірних засадах всіх споживачів, у
тому числі бюджетні організації, якісними послугами в необхідних
обсягах.
Розмежування та впорядкування функцій центральних органів
виконавчої влади, місцевих органів виконавчої влади та органів
місцевого самоврядування, підприємств та організацій - виробників,
постачальників і споживачів житлово-комунальних послуг потребує
внесення змін до законодавства.
Ключовою проблемою цього етапу реформування
житлово-комунального господарства є запровадження системи
договірних відносин, зумовлених появою у цій сфері господарюючих
суб'єктів різних організаційно-правових форм.
Ефективне управління діяльністю житлово-комунальних
підприємств потребує розроблення виробничої та інвестиційної
програм, формування та встановлення тарифів як засобу фінансового
забезпечення цих програм; запровадження моніторингу діяльності
підприємств, що дасть можливість органам місцевого самоврядування
реалізувати свої повноваження із забезпечення населення якісними
житлово-комунальними послугами.
Демонополізація і розвиток
конкурентного середовища
Розвиток конкуренції в житлово-комунальному господарстві
здійснюється з метою створення умов для подолання негативних
наслідків монопольного та домінуючого становища (в тому числі
технологічно зумовленого) організацій житлово-комунального
господарства шляхом:
розмежування функцій регулювання діяльнос
