Постановление 1359-XIV
Цей документ схвалює стратегічну концепцію, яка визначає напрями державної політики щодо планування, забудови та забезпечення життєдіяльності населених пунктів. Він є основою для розробки нормативно-правових актів у сфері містобудування та соціально-економічного розвитку територій.
Спеціалісту з ОП слід враховувати положення концепції при аналізі перспективних планів розвитку територій підприємства та оцінці відповідності промислової забудови нормам безпечного середовища.
Download document
.docx format · available to registered users
Про Концепцію сталого розвитку
населених пунктів
Верховна Рада України постановляє:
1. Схвалити Концепцію сталого розвитку населених пунктів
(додається).
2. Вважати Концепцію сталого розвитку населених пунктів
основою для розробки нормативно-правових актів, програм та
проектів щодо регулювання планування і забудови, стимулювання
інвестиційної діяльності, вдосконалення податкової політики,
наповнення і раціонального використання місцевих бюджетів для
забезпечення соціально-економічного розвитку населених пунктів.
3. Рекомендувати Кабінету Міністрів України, центральним і
місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого
самоврядування керуватись Концепцією сталого розвитку населених
пунктів при здійсненні практичної діяльності щодо планування та
забудови територій, вирішенні інших питань розвитку населених
пунктів України.
Голова Верховної Ради України О.ТКАЧЕНКО
м. Київ, 24 грудня 1999 року
Схвалено
Постановою Верховної Ради України
від 24 грудня 1999 року
Концепція сталого розвитку населених пунктів (далі -
Концепція) визначає основні напрями державної політики щодо
забезпечення сталого розвитку населених пунктів, правові та
економічні шляхи їх реалізації. Концепцію розроблено на засадах
Конституції України стосовно адміністративно-територіального
устрою України, повноважень органів державної влади та органів
місцевого самоврядування, прав громадян з урахуванням Концепції
державної житлової політики, Концепції державної промислової
політики, Концепції соціального забезпечення населення України, а
також відповідно до законодавства і з урахуванням умов
соціально-економічного розвитку, історичних,
санітарно-гігієнічних, екологічних, географічних і демографічних
особливостей регіонів України.
Мета Концепції - забезпечення виходу з кризи і створення умов
для сталого розвитку населених пунктів у період, на який
розрахована Концепція.
Сталий розвиток населених пунктів - це соціально, економічно
і екологічно збалансований розвиток міських і сільських поселень,
спрямований на створення їх економічного потенціалу, повноцінного
життєвого середовища для сучасного та наступних поколінь на основі
раціонального використання ресурсів (природних, трудових,
виробничих, науково-технічних, інтелектуальних тощо),
технологічного переоснащення і реструктуризації підприємств,
удосконалення соціальної, виробничої, транспортної,
комунікаційно-інформаційної, інженерної, екологічної
інфраструктури, поліпшення умов проживання, відпочинку та
оздоровлення, збереження та збагачення біологічного різноманіття
та культурної спадщини.
Концепція є основою для розроблення відповідних
нормативно-правових актів і програм соціально-економічного
розвитку населених пунктів, забезпечення скоординованої діяльності
органів державної влади та органів місцевого самоврядування з
розв'язання практичних завдань на державному, регіональному і
місцевому рівні.
Положення Концепції відповідають принципам, проголошеним в
Порядку денному на XXI століття, у заключних документах
Конференції Організації Об'єднаних Націй з населених пунктів
(ХАБІТАТ-II), яка відбулася в 1996 році у м. Стамбулі
(Туреччина), та рекомендаціям Європейської економічної комісії
ООН.
Концепція розрахована на довгостроковий період (15 - 20
років).
На сьогодні розвиток населених пунктів України
характеризується значними відмінами в рівнях їх
соціально-економічного розвитку, неузгодженістю ряду законодавчих
та нормативно-правових актів з містобудівним законодавством,
недостатньо чітко визначеною загальнодержавною стратегією.
Спостерігається надмірна концентрація населення і виробництва у
великих містах, неефективний, уповільнений розвиток більшості
середніх і малих міст, селищ і сіл. Це є наслідком надмірного
втручання держави до регіональної політики протягом довготривалого
періоду, що призвело до значних територіальних диспропорцій
економічного розвитку країни, суттєвих недоліків в територіальній
організації суспільства, в системі поселень. Це призвело до
погіршення демографічної ситуації в країні, стану зайнятості,
зниження якості життя населення, певною мірою зумовило занепад
сільської місцевості. В усіх областях України посилюються процеси
депопуляції населення, чисельність якого починаючи з 1991 року
постійно скорочується.
Погіршуються стан житлово-комунального господарства,
санітарно-гігієнічна та епідеміологічна ситуація, особливо у
великих містах.
Зменшуються обсяги капітальних вкладень в розвиток населених
пунктів і житлове будівництво, введення в експлуатацію нових та
відремонтованих жилих будинків. Показник середньої забезпеченості
житлом в України у 2 - 2,5 раза менший, ніж у західноєвропейських
країнах.
Водночас спостерігається тенденція збільшення загальної площі
територій населених пунктів. При цьому землі використовуються
нераціонально. Значні площі зайняті під складування відходів
виробництва (відвальними породами, шламонакопичувачами), під
сміттєзвалища тощо. Здебільшого неефективно використовуються
землі, відведені під об'єкти промисловості, транспорту,
енергетики, а також землі рекреаційного призначення. Через
недостатність коштів державного та місцевих бюджетів майже
припинено розроблення і коригування генеральних планів населених
пунктів, іншої містобудівної документації, яка є основою для
вирішення питань щодо забезпечення раціонального використання
територій.
Через погіршення стану всіх компонентів природних ландшафтів,
порушення основних соціально-економічних функцій цих ландшафтів,
активізацію несприятливих природно-техногенних процесів та
вичерпання екологічної ємності природних ландшафтів в цілому під
загрозою опиняється екологічна безпека функціонування багатьох
населених пунктів.
Так, нераціональне господарське освоєння територій,
лісовикористання, штучне обводнення грунтів призвели до
активізації повеней, процесів зсуву і осідання, підтоплення і
засолення значних територій і, одночасно, до зникнення майже 1000
малих річок України.
Майже четверта частина інженерних мереж і комунікацій
перебуває в незадовільному стані. Ситуація ускладнюється ще й
тому, що всі види планово-запобіжного ремонту через відсутність
коштів виконуються несвоєчасно і в недостатньому обсязі.
Недосконалість промислових технологій, систем
землекористування, невідповідність потребам виробництва
екологічної інфраструктури, систем вилучення, переробки і
знешкодження відходів, відсутність зворотнього водоспоживання на
промислових підприємствах, зношення інженерної інфраструктури
призводить до значного забруднення атмосферного повітря, водних і
земельних ресурсів, погіршення загального санітарно-гігієнічного
стану та екологічної ситуації не тільки суходолу, але й Чорного і
Азовського морів.
Основними причинами, що перешкоджають забезпеченню
збалансованому сталого розвитку населених пунктів, є
нестабільність соціально-економічних умов у державі на перехідному
етапі, відсутність науково обгрунтованої, чітко визначеної
стратегії її сталого розвитку, ефективного реформування економіки
та її державного регулювання, недосконалість законодавчого і
нормативного забезпечення формування адекватного умовам ринку
фінансового, правового, інформаційно-комунікаційного простору,
недосконалість правових, організаційних, економічних засад
діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого
самоврядування, фізичних і юридичних осіб щодо формування
повноцінного життєвого середовища.
Основними напрямами державної політики щодо забезпечення
сталого розвитку населених пунктів є:
узгодженість соціального, економічного, містобудівного і
екологічного аспектів розвитку населених пунктів та оточуючих
територій;
раціональне використання земельних, водних, рекреаційних та
інших природних ресурсів, створення умов для їх відновлення;
удосконалення соціальної інфраструктури населених пунктів з
метою створення умов для розвитку дошкільного виховання, освіти,
культури, охорони здоров'я, фізичної культури і відпочинку,
поліпшення демографічної ситуації;
підвищення рівня забезпеченості житлом виходячи з потреб і
можливостей різних верств населення, гарантованого забезпечення
житлом соціально незахищених громадян;
збереження і раціональна експлуатація наявного житлового
фонду, інших будинків і споруд, реконструкція та модернізація
застарілої забудови з дотриманням соціальних стандартів і
санітарно-гігієнічних умов;
удосконалення виробничої інфраструктури із забезпеченням її
економічної ефективності і соціальним спрямуванням, створенням
належних умов для розвитку підприємств усіх форм власності для
продуктивної зайнятості населення, відновлення кадрового та
наукового потенціалу, достатньої кількості робочих місць;
удосконалення транспортної інфраструктури, зокрема розвиток
усіх видів пасажирського транспорту загального користування,
забезпечення міського та міжміського сполучення, сільських
поселень з міськими та між собою;
розвиток інженерної інфраструктури (впровадження нових
технологій, мереж і споруд енергопостачання, теплозабезпечення,
водопостачання, каналізації), впровадження енергозберігаючих
систем інженерно-технічного забезпечення населених пунктів;
забезпечення державного регулювання процесу планування і
забудови населених пунктів шляхом розроблення генеральних планів,
іншої містобудівної документації та місцевих правил забудови,
здійснення контролю за їх реалізацією (з урахуванням державних,
суспільних і приватних інтересів);
сприяння розвитку національних особливостей містобудування та
архітектури; охорона та раціональне використання пам'яток
культурної спадщини;
формування повноцінного життєвого середовища, збалансування
соціально-економічного розвитку поселень і прилеглих до них
територій;
підтримка села з метою запобігання створення критичної
урбанізації та запобіг
